Сьогодні урбанізацію розглядають не лише як ріст міського населення і підвищення ролі міст у суспільному житті; але й як процес перебудови всього середовища проживання людини.
“Автономну екосистему” або біоценотичний покрив з його біологічним началом можна по справжньому вивчати лише у випадку бачення “соціального”: суспільно-економічних стосунків на всіх етапах урбанізації природи, естетичних уявлень попередніх і сьогоднішніх поколінь наукового розуміння антропогенних змін і їх наслідків передусім для живої природи. Цікавим є підхід до побудови моделі міської екосистеми польського вченого Костровицького (1979) який відрізняє в ній підсистему управління, оскільки вона “відбиває соціальні завдання в будь-яких умовах її автономності”, а також просторову підсистему. Тоді і підсистема “місто” розглядається як функція не лише природної, соціальної і технічної підсистем, а ще й простору і управління. Концептуальна модель керованої міської екосистеми дає змогу сьогодні забезпечити “Існування об‘єктивних передумов для розвитку квітучих природних комплексів на урбанізованих територіях” (Шварц 1974). А. Костровицький цілком обґрунтовано і закономірно вводить у свою модель підсистему “просторова структура”, оскільки за весь період історії міст крім природного середовища освоювався і простір (Кучерявий, 1984)
