Друга стадія урбанізації пов‘язана з подальшим економічним розвитком, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів. Переробка сільськогосподарської сировини, а також гірничі розробки і виплавка металів вимагали залучення такої кількості населення яку б могла прогодувати земля, що належала місту.
Третя стадія урбанізації, яка збіглася з періодами технічної і науково-технічної революції відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природними ландшафтами і трансформацією невеликих урбанізованих територій у великі. На цій стадії природне середовище міста якісно змінюється зумовлюючи негативні екологічні і соціальні наслідки. На території міста утворюються значні площі штучної підстиляючої поверхні змінюється ґрунтовий покрив. У продовж тривалого історичного періоду довкола щільного міського центру формуються концентричні урбанізовані смуги, які мають різну густоту забудови.
Р.Л. Сміт (1982) у полемічних нарисах про екологію людини стверджує, що у 1850 р. Жодне суспільство не могло бути названо урбанізованим, оскільки світ тоді ще був аграрним. У 1990 р. Урбанізованою могла називатись тільки одна країна – Великобританія.
