В процесі практичної діяльності людина вирішує протиріччя між реальним станом речей і потребами суспільства. Результатом цієї діяльності є задоволення суспільних потреб. Вказане протиріччя є джерелом розвитку пізнання і, природно, знаходить відображення в його діалектиці.
Діалектика процесу пізнання виражається в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об’єктивної дійсності, між суб’єктивною формою і об’єктивним змістом людського пізнання, в необхідності боротьби думок, яка дозволяє шляхом логічних доказів і практичною перевіркою встановлювати істину.
Уся наука, усе людське пізнання спрямовані на досягнення істинних знань, які вірно відображують дійсність. Тільки істинне наукове знання слугує людині могутньою зброєю перетворення дійсності, дозволяє прогнозувати її подальший розвиток. На відміну від істинного знання помилка (хибна думка) є невірним, ілюзорним відображенням світу.
